Аннотации:
У статті наведений стислий теоретичний огляд феномену прогностичної компетентності та часової перспективи особистості. Зазначено, що взаємодія із часом є фундаментальною характеристикою людського буття,як об’єктивного, так і суб’єктивного. Часова перспектива є тим особистісним концептом, що виникає з когнітивних процесів та розділяє життєвий досвід людини на тимчасові рамки минулого, теперішнього й майбутнього, а також виражає таку систему особистісних смислів, яка дозволяє створити узгоджену координату для життя. Прогностична компетентність може бути означена як властивість особистості, її стійка характеристика, яка фіксує рівень розвитку антиципаційної спроможності та являє собою певний стан системи внутрішніх ресурсів людини, що забезпечують успішність в прогностичній діяльності. При цьому ця спроможність є здатністю суб’єкта діяти й приймати рішення з певним часово-просторовим випередженням щодо очікуваних, майбутніх подій, відтак бачення ситуації постає як певний контроль над майбутніми подіями. Було виявлено існування значущих від’ємних зв’язків між прогностичною компетентністю, її видами та формами часової орієнтації (негативне минуле, теперішнє гедоністичне, теперішнє фаталістичне). Встановлено, що в кореляційно-регресійній моделі два з пояснювальних факторів від’ємно корелюють із прогностичною компетентністю (орієнтація на теперішнє фаталістичне та теперішнє гедоністичне), а один – додатно (орієнтація на майбутнє), при цьому найбільшою прогнозуючою силою в ієрархії змінних виступає саме часова перспектива у формі орієнтації на майбутнє, що підтверджує припущення стосовно того, що часова перспектива може виступати одним із чинників розгортання прогностичної компетентності особистості.
