Abstract:
Робота присвячена висвітленню специфіки співробітництва Північної Кореї з Іраном у контексті
її близькосхідної політики. Співробітництво двох держав, що входять до так званої «вісі зла», у
якому переважає військова компонента, викликає постійне занепокоєння і близькосхідних країн, і
деяких впливових позарегіональних акторів (передусім США та ЄС), що розглядають його як таке,
що становить загрозу їхній безпеці. З’ясування специфіки північнокорейської політики у такому
конфліктному регіоні як Близький Схід може бути здійснене за допомогою неореалістичного підходу,
зокрема теорії балансу загроз С. Вольта, що передбачає пояснення поведінки держав на міжнародній
арені виходячи з їхнього сприйняття потенційних загроз. Розглядається становлення співробітництва
Північної Кореї та Ірану в контексті формування близькосхідної політики КНДР. Акцент зроблено
на співпраці у військово-політичній сфері: постачання зброї до Ірану, участь у реалізації ядерної
та ракетної програм, підтримка Північною Кореєю проіранських угруповань на Близькому Сході.
Встановлено, що близькосхідна політика Північної Кореї, в цілому, та її іранський напрямок, зокрема,
мають яскраво виражену антиамериканську спрямованість. Обидві країни розглядають США як
головне джерело загроз власній безпеці. Антиамериканізм створює необхідне підґрунтя для співпраці
незважаючи на суттєві ідеологічні розбіжності правлячих в Ірані та Північній Кореї режимів. Події
«Арабської весни», що призвели до падіння партнерських режимів у деяких арабських країнах (передусім
у Лівії та Єгипті), значною мірою послабили позиції КНДР в регіоні й спричинили до розбіжностей з
Іраном в оцінці подій у деяких країнах. Разом з тим це не змінило її загального курсу на партнерство
з ним та його регіональними союзниками, зокрема Сирією та антиізраїльськими рухами в арабських
країнах (Хезболла. ХАМАС). З’ясовано, що Тегеран і Пхеньян мають значні відмінності в сприйнятті їх
двосторонніх стосунків. Політика Ірану стосовно головних ворогів КНДР – США та Південної Кореї
має цілком прагматичний й навіть опортуністичний характер, і не відкидає можливості співпраці з
ними. На відміну від Північної Кореї, Іран свідомо обмежує свої стосунки з нею і відкидає розвиток
партнерства більше, ніж він потребує. Це накладає певні обмеження на поглиблення співробітництва
між країнами у подальшому.
