Abstract:
У кваліфікаційній роботі досліджено особливості формування та
функціонування військових структур в антиавторитарних суспільствах на
прикладі махновського руху в Україні, анархістських колективів Іспанської
революції 1936–1939 рр. та курдської автономії Рожава. Проаналізовано
процес еволюції повстанських і добровольчих формувань від стихійних
збройних загонів до складних військово-політичних організмів із
розвиненими системами управління, дисципліни та забезпечення.
Особливу увагу приділено проблемі поєднання лібертарних принципів
самоврядування, добровільності та колективного ухвалення рішень із
вимогами військової ефективності, централізованого командування та
дисципліни в умовах війни. Встановлено, що антиавторитарні рухи не
відкидали військову організацію як таку, а створювали власні форми
координації та управління, які дозволяли зберігати бойову спроможність без
повного відтворення державних моделей влади.
У роботі визначено спільні та відмінні риси військового будівництва у
махновському русі, іспанському анархо-синдикалістському русі та
курдському демократичному конфедералізмі. Зроблено висновок про
існування окремої традиції антиавторитарної військової думки, яка поєднує
принципи свободи, самоорганізації та колективної відповідальності з
практичними потребами ведення збройної боротьби.
