Abstract:
Стаття присвячена висвітленню проблем і стану сучасної системи надання соціальних послуг особам з інвалідністю, досліджується чинне законодавство та висвітлюються шляхи його удосконалення. Звертається увага на те що в Україні загальна чисельність осіб з інвалідністю з кожним роком зростає, що обумовлено зокрема подіями, пов’язаними з війною. Зазначається, що в нашій державі склалася певна система соціальних надання соціальних послуг особам з інвалідністю, однак сучасні виклики, пов’язані з війною потребують зміни її усталеної моделі у напрямку удосконалення законодавства, яке має належним чином врегулювати механізм реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю до нормального життя, їх навчання, працевлаштування та соціального захисту і супроводу. В цьому аспекті вказується на необхідність розвивати освітнє законодавство у напрямі розвитку програм перекваліфікації та перепідготовки інвалідів війни, навчання їх новим навичкам і професіям, окремо готувати спеціальних педагогів та психологів у цій сфері. Для захисту прав людей з інвалідністю першочерговим є потреба у розширенні соціальних послуг, приділенні особливої уваги реабілітаційним заходам для осіб, які отримали інвалідність в наслідок війни. Робиться висновок, про те, що необхідно вдосконалювати механізми здійснення соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах. Слід змінити підходи й діяльності публічної адміністрації у цій сфері, на принципи децентралізації та демонополізації соціальних послуг. Доводиться, що необхідно збільшити залучення приватного сектору до організації та надання соціальних послуг. При цьому слід удосконалити нормативно-правове регулювання правових засад взаємодії органів публічної адміністрації і приватного сектору у сфері надання соціальних послуг, координації їх діяльності, врегулювати правовий статус громадських об’єднань та їх представників, які здійснюють діяльність із надання соціальних послуг.
