Аннотации:
В умовах докорінних реформаційних державотворчих та правотворчих процесів в Україні, безпосе-
редньо пов’язаних із впровадженням «партнерської» моделі взаємовідносин приватної особи та суб’єкта
публічної адміністрації, що певним чином впливає на модифікацію організаційно-правової структури
та функціонального призначення останніх, не втрачають актуальності й питання існування та мак-
симального використання ресурсу інституцій, функціонування яких безпосередньо пов’язане із забезпе-
ченням публічного інтересу, одним із яких є безпека дорожнього руху. Забезпечення останньої вимагає,
з урахуванням постійного зростання загрози їй як в Україні, так і у світі, не лише вдосконалення в тому
числі й нормативних засад, окремих інструментів публічного адміністрування у сфері забезпечення
дорожнього руху, а й новаційного підходу до формування спеціалізованого суб’єкта з особливим норма-
тивно-правовим статусом, функціональне призначення якого було б сконцентроване саме на забезпе-
ченні безпеки дорожнього руху. Від якості унормування засад функціонування такого суб’єкта багато
в чому залежатиме й ефективність його існування, а отже, й можливість використання всього арсена-
лу інструментарію публічного управління задля забезпечення безпеки дорожнього руху. Тим більше, що
досвід зарубіжних країн свідчить про можливість і реальну дієвість саме такого підходу до нормативного
врегулювання ефективності суб’єктного аспекту публічного управління у сфері безпеки дорожнього руху,
а отже, й про можливість та доцільність запозичення такого позитивного досвіду для Україні, безперечно,
з акцентом на національну специфіку. Незважаючи на прискіпливу увагу вчених-юристів до дослідження
цієї проблематики та непоодинокі спроби законодавця запропонувати проектну модель нормативного
врегулювання вирішення цього питання, воно і до цього часу залишається відкритим, а загроза безпеці
дорожнього руху продовжує зростати. Все це й зумовлює мету цієї роботи, яка полягає в обґрунтуванні
на підставі аналізу різноманітних тематичних джерел доцільності новаційного підходу до виокремлення
спеціалізованого органу, безпосередньо функціонально зорієнтованого на забезпечення безпеки дорожньо-
го руху в Україні, та формулюванні нормативної моделі закріплення його особливого правового статусу.
Об’єктом роботи є суспільні відносини, безпосередньо пов’язані з безпекою дорожнього руху. Предметом
дослідження є обґрунтування доцільності формування спеціалізованого суб’єкта забезпечення безпе-
ки дорожнього руху в Україні та нормативного закріплення його особливого правового статусу. Під час
написання роботи використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання,
серед яких: діалектичний – для аналізу проблемного питання у його розвитку; порівняльно-правовий –
для аналізу зарубіжного досвіду нормативного закріплення статусу суб’єкта публічного адмініструван-
ня у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; логіко-юридичний – для формулювання тематичного
понятійного ряду; прогнозування та моделювання – для обґрунтування новаційного підходу до вирішен-
ня питання суб’єктного аспекту публічного адміністрування у сфері забезпечення безпеки дорожнього
руху, формулювання оптимальної нормативної моделі закріплення його правового статусу. У підсумку це
й дозволило сформулювати авторські висновки та пропозиції.
