Суб’єкт забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні: пошук оптимальної нормативної моделі його визначення

Abstract

В умовах докорінних реформаційних державотворчих та правотворчих процесів в Україні, безпосе- редньо пов’язаних із впровадженням «партнерської» моделі взаємовідносин приватної особи та суб’єкта публічної адміністрації, що певним чином впливає на модифікацію організаційно-правової структури та функціонального призначення останніх, не втрачають актуальності й питання існування та мак- симального використання ресурсу інституцій, функціонування яких безпосередньо пов’язане із забезпе- ченням публічного інтересу, одним із яких є безпека дорожнього руху. Забезпечення останньої вимагає, з урахуванням постійного зростання загрози їй як в Україні, так і у світі, не лише вдосконалення в тому числі й нормативних засад, окремих інструментів публічного адміністрування у сфері забезпечення дорожнього руху, а й новаційного підходу до формування спеціалізованого суб’єкта з особливим норма- тивно-правовим статусом, функціональне призначення якого було б сконцентроване саме на забезпе- ченні безпеки дорожнього руху. Від якості унормування засад функціонування такого суб’єкта багато в чому залежатиме й ефективність його існування, а отже, й можливість використання всього арсена- лу інструментарію публічного управління задля забезпечення безпеки дорожнього руху. Тим більше, що досвід зарубіжних країн свідчить про можливість і реальну дієвість саме такого підходу до нормативного врегулювання ефективності суб’єктного аспекту публічного управління у сфері безпеки дорожнього руху, а отже, й про можливість та доцільність запозичення такого позитивного досвіду для Україні, безперечно, з акцентом на національну специфіку. Незважаючи на прискіпливу увагу вчених-юристів до дослідження цієї проблематики та непоодинокі спроби законодавця запропонувати проектну модель нормативного врегулювання вирішення цього питання, воно і до цього часу залишається відкритим, а загроза безпеці дорожнього руху продовжує зростати. Все це й зумовлює мету цієї роботи, яка полягає в обґрунтуванні на підставі аналізу різноманітних тематичних джерел доцільності новаційного підходу до виокремлення спеціалізованого органу, безпосередньо функціонально зорієнтованого на забезпечення безпеки дорожньо- го руху в Україні, та формулюванні нормативної моделі закріплення його особливого правового статусу. Об’єктом роботи є суспільні відносини, безпосередньо пов’язані з безпекою дорожнього руху. Предметом дослідження є обґрунтування доцільності формування спеціалізованого суб’єкта забезпечення безпе- ки дорожнього руху в Україні та нормативного закріплення його особливого правового статусу. Під час написання роботи використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, серед яких: діалектичний – для аналізу проблемного питання у його розвитку; порівняльно-правовий – для аналізу зарубіжного досвіду нормативного закріплення статусу суб’єкта публічного адмініструван- ня у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; логіко-юридичний – для формулювання тематичного понятійного ряду; прогнозування та моделювання – для обґрунтування новаційного підходу до вирішен- ня питання суб’єктного аспекту публічного адміністрування у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, формулювання оптимальної нормативної моделі закріплення його правового статусу. У підсумку це й дозволило сформулювати авторські висновки та пропозиції.