Аннотации:
Кожна держава має власне національне законодавство щодо врегулювання питань громадянства, котре базується на державній політиці. Із розвитком і глобалізацією суспільних та міждержавних відносин більшість держав, зокрема європейських, починають ліберально ставитися до такого явища, як множинне громадянство/поліпатризм. Однією з підстав до визнання множинного громадянства є
збереження тісного зв’язку особи з державою у разі імміграції задля збереження повноти громадянських прав. Не дивлячись на переваги такого статусу особи (можливість постійно проживати, працювати, володіти майном та користуватися різними соціальними програмами в державах-громадянства), є деякі правові відносини, що можуть ускладнити життя (подвійна сплата податків та проходження військової
служби у державах-громадянства). Водночас наявність множинного громадянства суттєво обмежує державу в наданні будь-якої допомоги за кордоном, включаючи правову допомогу від час процедури екстрадиції. Національним законодавством визначена позиція України щодо можливості поліпатризму громадянина України. У статті розглядаються питання феномена множинного громадянства та пов’язані з цим складності під час процедури видачі особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння. Проаналізовано міжнародно-правові акти і національне законодавство України та інших держав
щодо нормативно-правового регулювання множинного громадянства. Визначено види та можливі наслідки множинного громадянства під час вирішення питань надання правової допомоги, пов’язаної з екстрадицією. Розглянуто позиції держав щодо захисту власних громадян. Акцентовано увагу на національному законодавстві щодо невидачі громадян України. Наголошено на регламентації питань відмови у екстрадиції особи, виходячи з природи поліпатризму. Виходячи з аналізу міжнародно-правових документів і національного законодавства України, запропоновано внести зміни до нормативно правових актів щодо вирішення питання видачі особи, яка має множинне громадянство/поліпатрида.
