Abstract:
Метою цієї статті є уточнення класифікаційних ознак форм і напрямків трансферу технологій і аналіз емпіричних даних по проведенню операцій трансферу технологій в Україні. Результативність, економічність і оперативність трансферу технологій залежить від вибору раціональних форм і напрямків трансферу технологій. Найбільш перспективною формою трансферу на сьогодні вважається комбінована форма, в якій об’єднуються переваги вертикальних і горизонтальних форм трансферу на основі бізнес-моделі відкритих інновацій. В Україні існують передумови для реалізації такої форми організації трансферу технологій, проте для цього необхідно підвищити інноваційну активність промислових підприємств, наукових організацій, збільшити обсяги фінансування інноваційної діяльності. В подальшому передбачається запропонувати організаційно-економічний механізм підвищення інноваційної активності на рівні підприємства. Наукові дослідження і розробки промислових підприємств (НДРПП) складають близько 15 % від загального обсягу витрат на інновації у середньому за 2007–2019 роки. Найнижча частка НДРПП у загальних витратах на інновації спостерігається у 2011 році – 7,5 %, а найвища частка у 2018 році складає 26,3 %. Частка витрат на вертикальний трансфер складає 69,6–89,5 %, що значно вище, ніж на горизонтальний трансфер, – 10,5–30,4 %. Головною причиною зниження рівня трансферу технологій підприємствами України є обмежене фінансування з боку держави та негативний інвестиційний клімат в країні. Частка некомерційного трансферу з 2012 року нижче, ніж 1 %. Комбінований трансфер на базі цифрових технологічних платформ практично відсутній.
