Abstract:
Стаття присвячена висвітленню особливостей зовнішньополітичного механізму Туреччини в
контексті становлення президентської системи правління. Ініційований президентом Р.Т.Ердоганом
перехід до президентської моделі призвів до суттєвих змін у процесі прийняття зовнішньополітичних
рішень, що визначальним чином впливатимуть на розробку та реалізацію зовнішньої політики
Туреччини у найближчі роки. Розуміння сутності цих змін та особливостей процесу прийняття
зовнішньополітичних рішень у сучасній Туреччині безумовно буде сприяти виробленню оптимальної
стратегії щодо стосунків України з цим впливовим актором світової політики. У якості методологічної
основи дослідження зовнішньополітичного механізму Туреччини було використано структурно-
функціональний підхід, а також ідеї неокласичного реалізму, що передбачає пояснення формування
зовнішньої політики держави факторами, які діють не на рівні міжнародної системи, а на рівні
окремих держав та індивідів. Встановлено, що запровадження президентської форми правління
призвело до суттєвих змін у зовнішньополітичному механізмі Туреччини. Президент перетворився
на його центральний елемент, що приймає остаточні рішення стосовно зовнішньої політики. Низка
інституцій (передусім Національна розвідувальна організація, Міністерство закордонних справ та
Міністерство національної оборони) включно з мережею формальних і неформальних радників беруть
участь у процесі прийняття рішень, виконуючи переважно дорадчі функції. Інформація отримана
президентом від учасників процесу складає основу, на якій він та його найближчі помічники приймають
рішення щодо зовнішньої політики. Автор вважає, що в умовах наявного зовнішньополітичного
механізму, розуміння зовнішньої політики Туреччини вимагатиме усебічного аналізу особистості
президента Ердогана та його найближчих радників з зовнішньополітичних питань
