Abstract:
Публічна дипломатія у XXI столітті зазнає глибоких трансформацій під впливом глобалізації, цифровізації між-
народних комунікацій, посилення ролі недержавних акторів та інформаційної насиченості зовнішньополітичного
середовища. Традиційно пов’язана з культурними, освітніми та академічними обмінами, сучасна публічна дипло-
матія дедалі більше набуває функцій кризової комунікації, інформаційного протистояння та мобілізації міжнародної
підтримки. У воєнних і конфліктних умовах вона стає інструментом формування міжнародної солідарності, проти-
дії дезінформації, захисту репутаційного капіталу держави та управління стратегічними наративами. На прикладі
російсько-української війни простежується трансформація цілей публічної дипломатії: від культурного просування
та іміджмейкінгу до активної мобілізації підтримки, протидії інформаційним атакам і стратегічного управління обра-
зом країни («image war», Strategic Self). Сучасна практика демонструє важливість багатоканальних стратегій, що
поєднують стратегічні наративи, трансмедійний сторітелінг, меметичні стратегії, цифрові платформи, культурні
й освітні ініціативи та активну участь діаспори, які взаємодіють у комплексних кампаніях і дозволяють швидко
реагувати на кризові події та інформаційні загрози. Такі інструменти забезпечують швидку глобальну реакцію, емо-
ційний вплив, утримання інформаційної ініціативи та зміцнення міжнародної довіри. Ефективність публічної дипло-
матії оцінюється за рівнем довіри зовнішніх аудиторій, підтримкою партнерів, зміною громадської думки, медій-
ним охопленням та рівнем міжнародної солідарності. Висновки статті підкреслюють, що публічна дипломатія стає
ключовим компонентом інформаційної безпеки, стратегічної комунікації та зовнішньої політики держав у кризових
і воєнних умовах, демонструючи здатність адаптуватися до нових викликів сучасного глобального середовища та
забезпечувати ефективний міжнародний вплив.
