Російсько-українська війна в політичному дискурсі президентів США: між нормативною чіткістю та риторикою зниження

Abstract

У розділі досліджено політичний дискурс Дж. Байдена та Д. Трампа щодо російсько-української війни крізь призму критичного дискурсаналізу та дискурсивної теорії Е. Лакло і Ш. Муфф. Актуальність роботи зумовлена тим, що в умовах війни мовлення політичних лідерів не лише відображає події, а й бере участь у формуванні їхнього морального, правового та геополітичного осмислення. Особливу увагу зосереджено 124 на дискурсі президентів США як політичних акторів, чиї публічні висловлювання мають інституційну вагу, впливають на міжнародний порядок денний і задають рамки сприйняття агресії, відповідальності та спротиву. Матеріалом аналізу стали вибрані висловлювання Дж. Байдена та Д. Трампа, присвячені трьом ключовим аспектам репрезентації війни: номінації самої події, означенню путіна як політичного суб’єкта та репрезентації України. У роботі простежено, як через лексичні номінації, граматичну агентність, оцінні характеристики, стратегії легітимації та делегітимації формується смислова карта російсько-української війни. Доведено, що дискурс Дж. Байдена характеризується нормативною чіткістю: війна означується як агресія, путін – як суб’єкт відповідальності, Україна – як жертва нападу і водночас активний моральний суб’єкт спротиву. Натомість дискурс Д. Трампа демонструє логіку зниження, симетризації та переозначення: агресор часто вилучається з поверхні мовлення або нормалізується, відповідальність розмивається, а український спротив може бути представлений як необачний виклик сильнішому. З позицій теорії Лакло–Муфф ці відмінності інтерпретовано як боротьбу за гегемонічне означення війни. Зроблено висновок, що політичний дискурс у ситуації війни є не вторинним коментарем, а інструментом боротьби за реальність, відповідальність і межі допустимого.