Abstract:
У розділі досліджено політичний дискурс Дж. Байдена та Д. Трампа
щодо російсько-української війни крізь призму критичного дискурсаналізу та дискурсивної теорії Е. Лакло і Ш. Муфф. Актуальність роботи
зумовлена тим, що в умовах війни мовлення політичних лідерів не лише
відображає події, а й бере участь у формуванні їхнього морального,
правового та геополітичного осмислення. Особливу увагу зосереджено
124
на дискурсі президентів США як політичних акторів, чиї публічні
висловлювання мають інституційну вагу, впливають на міжнародний
порядок денний і задають рамки сприйняття агресії, відповідальності та
спротиву.
Матеріалом аналізу стали вибрані висловлювання Дж. Байдена та
Д. Трампа, присвячені трьом ключовим аспектам репрезентації війни:
номінації самої події, означенню путіна як політичного суб’єкта та
репрезентації України. У роботі простежено, як через лексичні номінації,
граматичну агентність, оцінні характеристики, стратегії легітимації та
делегітимації формується смислова карта російсько-української війни.
Доведено, що дискурс Дж. Байдена характеризується нормативною
чіткістю: війна означується як агресія, путін – як суб’єкт відповідальності,
Україна – як жертва нападу і водночас активний моральний суб’єкт
спротиву.
Натомість дискурс Д. Трампа демонструє логіку зниження,
симетризації та переозначення: агресор часто вилучається з поверхні
мовлення або нормалізується, відповідальність розмивається,
а український спротив може бути представлений як необачний
виклик сильнішому. З позицій теорії Лакло–Муфф ці відмінності
інтерпретовано як боротьбу за гегемонічне означення війни. Зроблено
висновок, що політичний дискурс у ситуації війни є не вторинним
коментарем, а інструментом боротьби за реальність, відповідальність
і межі допустимого.
