Abstract:
У ході аналізу культурно-історичного та світоглядно-психологічного контекстів творчості Миколи Гоголя осмислюються витоки та особливості його етнокультурної ідентичності. Обґрунтовується теза, за якою світогляд Гоголя мав украй амбівалентний характер, оскільки був результатом дії феномену подвійної ідентифікації. Це призвело до значних розривів між українським «ґрунтом» та
імперською «долею» видатного письменника. Попри це Гоголь як письменник сформувався насамперед на українському етнокультурному ґрунті і ніколи, попри всі перипетії долі, з ним не поривав. Водночас, на думку автора, методологічно коректним є погляд на Гоголя як на презентанта водночас і української, і російської культур, який свідомо і підсвідомо поєднував і виражав їх у своїй творчості.
Тому представляти Гоголя в якійсь одній дихотомічно вираженій іпостасі – як «виключно нашого» (українського) чи, навпаки, «виключно не нашого» (російського), навряд чи, без спотворення істини, припустимо.
