Abstract:
Поширення в сучасному світі людини нового типу – так званого «Self-made-man» – актуалізує
різноманітні напрямки його осмислення в науковому і ненауковому дискурсі. Необхідним таке
осмислення є і в філософському, зокрема історико-філософському контексті, оскільки дозволяє
переосмислити традиційний погляд на хронологічні та соціокультурні координати, в яких відбувається
генезис ідеї «Self-made-man», а також уточнити її смислове навантаження. Відтак головна мета
даного дослідження полягає в історико-філософській реконструкції генезису ідеї «Self-made-man». У
ході дослідження показано, що генетично ідея «Self-made-man» нерозривно пов’язана з формуванням
принципу індивідуалізму, смисловим ядром якого є визнання права людини на незалежне самовизначення,
покладання на свої власні сили та персональну відповідальність за свою долю. Встановлено, що вже
антична культура, попри наскрізну домінанту ідеї долі (логосу, року, необхідності тощо), демонструє
доволі виразну, хоча і вкрай суперечливу інтенцію на обґрунтування такого права. Вказана інтенція
доволі чітко фіксується і в героїчному епосі, і в філософських та правових метаморфозах античної
культури. Сутність цих метаморфоз полягає в тому, що самодостатність, яка за традицією
вважалась виключним атрибутом полісу (або Єдиного), поступово стає і атрибутом індивідуума,
визнаним як факт (зокрема в римському праві) або ж постульованим як ідеал (насамперед в філософії
доби еллінізму). В будь-якому випадку явно чи імпліцитно визнавалось, що справжня гідність і щастя
людини визначальною мірою залежать не від примх невблаганної долі, а передусім від здатності
людини бути незалежною від зовнішнього світу і власних пристрастей, покладатися на свої власні
сили і брати на себе відповідальність за свою власну долю. І саме ці ідеї у ході подальшої еволюції
утворюють смислове ядро сучасного концепту «Self-made-man».
