Abstract:
Мета роботи – висвітлити особливості діяльності Дніпровського художнього музею в умовах воєнного
стану, окреслити трансформації, пов’язані з переосмисленням експозиційної політики, формуванням оновленої
колекції сучасного українського мистецтва та реалізацією виставкового проєкту Стаса Жалобнюка «Випромінювання» як прикладу актуальної музейної практики. Аналізується також дар художника як знакове надходження до музейного зібрання, що репрезентує нові форми взаємодії митця та інституції в умовах воєнного
часу. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході з використанням загальнонаукових і спеціальних методів пізнання – аналітичного, історико-хронологічного, систематизації та узагальнення, що дало
змогу всебічно проаналізувати заявлену проблематику й сформулювати відповідні висновки. Наукова новизна
полягає у застосуванні комплексного підходу до аналізу кейсу Дніпровського художнього музею як прикладу стратегії оновлення музейної ідентичності шляхом актуальної виставкової діяльності, поповнення фондів сучасними
творами та партнерської співпраці з митцями. Особливу увагу приділено проєкту «Випромінювання» як формі художньої рефлексії на травматичний досвід війни. Аналіз дару Стаса Жалобнюка дає підстави окреслити
нові тенденції комплектування музейних зібрань, засновані на горизонтальних зв’язках між автором і закладом.
Висновки. Досвід Дніпровського художнього музею підтверджує здатність українських музейних інституцій
адаптуватися до нових викликів і функціонувати в умовах війни. Призупинення основної експозиції стало імпульсом до переосмислення її змісту, впровадження деколонізаційних підходів і формування оновленої візуальної ідентичності. Партнерські надходження, зокрема дар Стаса Жалобнюка, виступають маркерами часу та інструментами меморіалізації досвіду війни. Виставка «Випромінювання» та її пролонгація в межах ювілейної музейної
програми демонструють потенціал сучасного мистецтва як форми комунікації, критичної рефлексії та конструювання культурної пам’яті.
