Abstract:
У статті розглянуто процес трансформації основної експозиції Дніпровського художнього музею як ключового елемента візуальної ідентичності культурної інституції.
Музейна експозиція в контексті її функціонування як культурного феномена зазнала суттєвих змін протягом останніх десятиліть – від традиційної моделі, орієнтованої на лінійне історико-хронологічне представлення матеріалу, до формату сучасної візуальної комунікації, що ґрунтується на принципах сторітелінгу, інтерпретації та міждисциплінарного діалогу. У такій парадигмі оновлення основної експозиції
розглядається не лише як технічне або естетичне переосмислення музейного простору, а як комплексна
стратегія репрезентації колекції та формування публічного образу музею.
Проблематика дослідження полягає в усвідомленні ефективності нових експозиційних практик у контексті українських музеїв, які функціонують в умовах обмежених ресурсів, воєнного стану та відсутності послідовної культурної політики. Водночас особливої актуальності набувають завдання деколонізації
музейного простору, переосмислення радянської спадщини та пошуку релевантних форм взаємодії з аудиторією.
Метою статті є аналіз концепції та реалізації оновленої основної експозиції Дніпровського художнього
музею впродовж 2018–2021 років як прикладу візуально-комунікативної трансформації. Дослідження спирається на сучасні методології музейної інтерпретації, практики провідних європейських музеїв і авторський досвід роботи над експозицією.
У результаті розвідки проаналізовано основні структурні, змістові та візуальні рішення, що стали
підґрунтям нової експозиції, а також визначено її роль у формуванні актуального публічного образу музею.
Окреслено застосування сторітелінгу, підкреслено значення колористичних і просторових елементів
дизайну, мультимедійної комунікації та персоналізованого підходу до історичного наративу через постаті художників, колекціонерів і музейних діячів. Продемонстровано, як в умовах обмежених фінансових і
кадрових ресурсів музейна команда реалізувала візуально цілісну, концептуально вивірену та комунікативно
ефективну експозицію, яка стала вагомою складовою візуальної айдентики установи. Підкреслено значущість цього досвіду для ширшого контексту розвитку сучасної музейної справи в Україні.
