Abstract:
У статті досліджено процес трансформації візуальної ідентичності Дніпровського художнього музею
в контексті сучасних практик графічного дизайну, брендингу та музейної айдентики. Актуальність теми
зумовлена необхідністю оновити музейну комунікацію в цифрову епоху, а також збільшенням значення
візуального позиціонування культурних інституцій. Метою дослідження є проаналізувати кейс редизайну
айдентики Дніпровського художнього музею як приклад адаптації до сучасних візуальних стандартів та
побудови цілісного образу інституції. Застосовано міждисциплінарний підхід, який поєднує історико-куль-
турний, візуально-семіотичний, компаративний і контент-аналіз, а також формально-стилістичний ана-
ліз дизайнерських рішень. У статті проаналізовано світові приклади оновлення музейної айдентики (Музей
сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Тейт Британія (Лондон), Рейксмузей (Амстердам)), а також вітчизняні
кейси (Національний художній музей України (Київ), Національний культурно-мистецький музейний комп-
лекс «Мистецький арсенал»), що демонструють актуальні тенденції: мінімалізм, адаптивність, цифрову
інтеграцію. Особливу увагу приділено досвіду Дніпровського художнього музею (Дніпро), який у 2015 році
ініціював створення нового логотипа як першого кроку до побудови сучасної візуальної мови інституції.
Проаналізовано процес розроблення айдентики, участь дизайнерів і музейної команди, а також реалізацію
промоакції «Вихід до міста» як приклад інтеграції бренду в міський простір. Результати дослідження
засвідчують, що навіть за обмежених ресурсів можна сформувати ефективний візуальний інструмент,
який не лише покращує пізнаваність, а й втілює смислову глибину інституції. Однак повноцінна реалізація
айдентики потребує подальшого розвитку у форматі цілісної брендової системи.
