Короткий опис (реферат):
Мета роботи – проаналізувати образотворчі та естетико-стильові засоби живописної манери Миколи
Петровича Глущенка (1901–1977) кінця 1940–1950-х років, ґрунтуючись на дослідженні мистецької спадщини
художника з колекцій Дніпровського художнього музею, Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького,
Національного художнього музею України (м. Київ). Методологія дослідження базується на компаративному,
іконографічному й формально-стилістичному методах для здійснення комплексної мистецтвознавчої розвідки;
залучено низку загальнонаукових методів, таких як аналіз, синтез та узагальнення. Наукова новизна. У дослі-
дженні вперше розглянуто живописні твори М. П. Глущенка «радянського» періоду з погляду сучасного україн-
ського мистецтвознавчого дискурсу, презентовано загальні риси художньої мови митця кінця 1940–1950-х років,
означено риси естетичної еволюції пейзажного жанру у творчості художника. Уточнено раніше окреслені
хронологічні межі творчості й позначено подальші напрями досліджень. Висновки. Спираючись на досліджен-
ні колекцій, що належать до державної частини Музейного фонду України з художніх музеїв Києва, Львова
та Дніпра, проаналізовано вибрані твори Миколи Глущенка й визначено період кінця 1940–1950-х років як один
з переламних у творчості художника. Протягом цього періоду стилістика й естетика живопису митця зазнали
вагомих метаморфоз. За результатами наукової розвідки виокремлено такі ключові етапи: 1) кінець 1940-х –
початок 1950-х років – намагання реалізуватися як майстер соцреалістичного напряму в галузі пейзажного жан-
ру, створення низки пейзажів-картини – узагальнених образів країни; 2) друга половина 1950-х років – відмова від
створення «програмних» краєвидів і зосередження на пейзажі-етюді як провідному жанрі у творчості М. П. Глу-
щенка. У межах цього етапу, протягом 1950-х років, зафіксовано зміну в естетиці мистецтва художника, а саме
перехід від скрупульозної фіксації мотиву до його суб’єктивного втілення.
