Короткий опис (реферат):
У статті розглянуто науково-теоретичні підходи щодо визначення поняття захисту прав платників податків
з виокремленням відповідних форм захисту: охарактеризовано об’єкти адміністративно-правового захисту в контексті норм Закону України «Про адміністративну процедуру»; звернено увагу на окремі порушення процедурних рішень,
дій податкових органів під час здійснення податкових перевірок, які призводять до визнання кінцевого рішення за справою (адміністративного акту) неправомірним. Уточнено, що захист прав платників податків становить собою реалізацію останніми права на захист шляхом застосування вищим податковим органом або судом будь-яких не заборонених
законом способів з метою припинення порушення, відновлення або визнання порушеного або оспорюваного права. Право
на захист платник податків може реалізувати у двох варіантах: а) поданням скарги до вищого податкового органу;
б) поданням позову до суду.
Доведено, що об’єктами адміністративного оскарження є адміністративний акт податкового органу та його
процедурне рішення, дії чи бездіяльність. На підставі їх розмежування виділено ключові характеристики адміністративного акту: 1) індивідуальність (стосуються конкретних платників податків з чітким формулюванням юридичних
волевиявлень; за їх допомогою розв’язуються індивідуальні справи; чітко визначено адресата); 2) прийняття суб’єктом уповноваженим на здійснення певних владних функцій (органами ДПС України) самостійно в односторонньому
порядку; 3) прямий вплив на підконтрольних суб’єктів (платників податків, як зобов’язаної сторони податкових правовідносин), що зумовлено зовнішньою дією адміністративного акту; 4) обов’язковість наслідків прийняття для платників, що пов’язано із набуттям, зміною чи припиненням їх прав та обов’язків.
