Формування воєнної безпеки в системі публічного управління : можливості апроксимації провідного зарубіжного досвіду

Abstract

Стаття присвячена дослідженню становлення воєнної безпеки в системі державного управління з акцентом на її істо- ричному розвитку, інституційній еволюції та інтеграції як життєво важливої функції державного управління. У дослі- дженні проаналізовано взаємодію між геополітичними трансформаціями та адміністративними практиками, які форму- вали механізми забезпечення воєнної безпеки. Шляхом поглибленого вивчення історичних періодів, від ранніх форм оборони в містах-державах до сучасних національних оборонних систем, дослідження показало, як воєнна безпека перетворилася з локальної проблеми на ключовий компонент державного управління. Розглянуто основні теоретичні моделі управління воєнною безпекою, в тому числі класичні, неоінституційні, бюрократичні та орієнтовані на врядування рамки. Дані моделі забезпечили основу для розуміння того, як держави формулюють, виконують і контролюють оборонні стратегії в більш широкому адміністративному контексті. Дослідження підкреслило роль міжвідомчої координації, правових систем і міжна- родного співробітництва в забезпеченні ефективної і підзвітної політики воєнної безпеки. Підкреслено значні технологічні інновації, які змінили військову безпеку, в тому числі досягнення в логістиці, системах зв’язку і озброєнні, що вимагають нових адміністративних систем і адаптивних регуляторних механізмів. Аналіз продемонстрував перетворення воєнної безпеки на динамічну і багатогранну сферу, що пов’язує оборонні спроможності з ширшими державними функціями. Уряди все більше адаптують свою політику до нових загроз і забезпечують відповідність між військовою готовністю та адміністративною спроможністю, що свідчить про стратегічну необхідність ефективного державного управління у цій сфері.Особливої уваги заслуговує дослідження про те, що воєнна безпека як складова державного управління є динамічною за своєю природою і потребує постійної адаптації до зовнішніх загроз та внутрішніх пріоритетів державного управління. Дослідження довело, що ефективне управління воєнною безпекою залежить від безперешкодної інтеграції стратегії, структур управління та дер- жавної підзвітності.