Генеза формування воєнної безпеки в системі публічного управління

Abstract

Стаття присвячена дослідженню генези воєнної безпеки в системі державного управління, аналізу її історичної ево- люції та інтеграції, як критично важливої складової державного управління. У дослідженні підкреслено взаємозв’язок між геополітичними трансформаціями та адміністративними практиками, які в сукупності вплинули на розвиток механізмів воєнної безпеки. Вивчаючи історичні етапи – від ранніх військових структур у містах-державах до сучасних національ- них армій – дослідження визначило ключові зміни в адміністративних і стратегічних парадигмах, продемонструвавши, як воєнна безпека перетворилася з локальної проблеми на всеосяжну функцію, що управляється державою. Особливу увагу було приділено впливу індустріалізації, технологічного прогресу та глобальних конфліктів на реструктуризацію військової орга- нізації та її нормативно-правової бази в рамках державного управління.Розглянуто різні теоретичні підходи до воєнної без- пеки з акцентом на класичну, неоінституційну, бюрократичну та орієнтовану на управління моделі державного управління. Моделі забезпечили основу для аналізу того, як формулюються і виконуються військові стратегії в більш широкому контек- сті державного управління. Дослідження наголосило на важливій ролі міжвідомчої координації, правових рамок і міжнарод- ного співробітництва у формуванні ефективної політики воєнної безпеки. Встановлено критичні наслідки еволюції воєнної безпеки для державного суверенітету і національної ідентичності, зокрема і в контексті того, як масовий призов і центра- лізоване військове управління стали ключовими факторами. Результати дослідження підкреслили, що технологічні іннова- ції, в тому числі досягнення в логістиці, комунікаціях і озброєнні, вимагали нових адміністративних систем і регуляторних механізмів. Трансформація ще більше посилила зв’язок між воєнною безпекою і ширшими функціями держави, коли уряди адаптують політику до нових загроз, таких як гібридна війна, кібератаки і транснаціональний тероризм. Дослідження продемонструвало неминущу важливість стратегічного узгодження між військовими силами і засобами та адміністратив- ними структурами.Доведено гіпотезу, що воєнна безпека як складова державного управління залишається динамічною за своєю природою, на яку впливають зовнішні загрози та внутрішні пріоритети державного управління. Дослідження проде- монструвало, що ефективне управління воєнною безпекою ґрунтується на безперешкодній інтеграції стратегії, управління та публічної підзвітності, що забезпечує стабільність у все більш взаємопов’язаному та мінливому глобальному ландшафті.