Abstract:
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення
наукової проблеми, що полягає у формуванні більш якісного наукового підґрунтя для
вдосконалення законодавчого регулювання матеріальних та процедурних аспектів
прийняття, зміни та припинення дії рішень митних органів.
Зауважено, що потребує перегляду правовий висновок Верховного Суду щодо того,
що обсяг доказів, поданих підприємством або фізичною особою під час тих чи інших
митних процедур, що завершились прийняттям рішення митного органу, а також під час
адміністративного оскарження відповідного рішення митного органу, не зв’язує
підприємства та фізичних осіб та не перешкоджає поданню нових доказів до
адміністративного суду під час доведення тих обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та
заперечення, що стосуються протиправності рішень, дій чи бездіяльності митних органів.
Обґрунтовано, що позиція про неприйнятність доказів, які без поважних причин не бути
подані суб’єктом господарювання або фізичною особою під час здійснення заходів митного
оформлення та митного контролю й адміністративного оскарження відповідного рішення
митного органу, – забезпечує більш упорядковану та справедливу оцінку рішення митного
органу, а також сприяє процесуальній економії та посилює відповідальність суб’єктів
господарювання та фізичних осіб за якість та своєчасність належного обґрунтування їх
позиції з відповідного питання митного оформлення чи митного контролю більшою мірою
відповідає засаді пропорційності.
