Abstract:
У статті розглядається історія формування системи нормативно-правових актів, якими регулюється сфера
охорони археологічної спадщини в Україні, висвітлюються досвід зарубіжних країн у цій галузі та перспективи роз-
витку українського законодавства. На проблеми охорони пам’яток археології, як в сучасний, так і в радянський період
звертали увагу В. Акуленко, Ю. Болтрик, С. О. Єкельчик, Г. Івакін, М. Левада, М. Б. Лелик, О. О. Малишев, Н. І. Мінаєва,
О. М. Присяжнюк та багато інших.
Основну увагу приділено проблемам, що існують в даній сфері, зокрема це відсутність Державного реєстру
пам’яток місцевого значення у більшості областей, облікової документації на них, що надає археологічній пам’ятці
юридичного статусу, значні масштаби правопорушень, низький рівень правової та пам’яткоохоронної культури
в Україні. Неефективність існуючого організаційно-правового механізму протидії відповідним протиправним проявам
створює умови для проведення грабіжницьких розкопок, безконтрольної господарської діяльності, неможливості при-
тягнення до кримінальної відповідальності за пошкодження чи руйнування пам’ятки.
Вказані проблеми вже давно набули світового масштабу і вирішуються країнами спільно, спираючись на єдино-
прийняті міжнародно-правові акти, одним з яких є Конвенція Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культур-
ними цінностями (Нікосія, 2017), яку підписала, але досі не ратифікувала Україна.
Серед пропозицій задля покращення складного становища в охороні нашої археологічної спадщини Інститутом
археології НАН України запропоновано заборонити або обмежити цивільний обіг предметів, створених до 1700 року,
ввести кримінальну відповідальність за незаконний пошук, зберігання, продаж та посередництво у продажу археоло-
гічних предметів, створити міжвідомчу слідчу групу у складі слідчих СБУ, ДБР та Національної поліції України для
розслідування випадків незаконного обігу культурних археологічних цінностей.
