Короткий опис (реферат):
У статті зазначено, що в Україні зараз активно розвивається система державного регулювання охорони здоров’я, яка включає управління цією сферою через органи державної влади, а також співпрацю між державними установами і саморегульованими професійними організаціями. Водночас, в Україні немає чітко визначеного співвідношення між державним регулюванням і саморегулюванням в медичній сфері, що потребує подальшої роботи з удосконалення нормативно-правової бази та практичних механізмів державного управління медичною діяльністю.
Встановлено, що сьогодні важливо зберігати загальні принципи правового регулювання медичної діяльності, одночасно акцентуючи увагу на тих аспектах, що потребують особливого контролю та регулювання. Це може включати практики,
пов’язані з високими ризиками для здоров’я, такі як хірургічні втручання, онкологічне лікування, трансплантація органів, а також інші специфічні види медичної допомоги, які потребують особливого моніторингу та нормативного забезпечення.
Такий підхід дозволяє забезпечити ефективне державне регулювання, зберігаючи при цьому рівновагу між доступністю послуг і безпекою пацієнтів.
Доведено, що для досягнення балансу між загальними принципами та специфічними вимогами необхідно враховувати загальні положення про послуги, так і специфіку медичної практики, забезпечуючи відповідний рівень правового захисту як
для пацієнтів, так і для медичних установ. У цивільно-правовому контексті медична послуга є діяльністю виконавця, спрямованою на задоволення потреб замовника у діагностиці, лікуванні, профілактиці захворювань та інших медичних діях. Правове регулювання у цій сфері повинно враховувати численні аспекти, серед яких важливе місце займають економічні ефекти та соціальна значущість медичних послуг.
Обґрунтовано, що зазначені норми повинні бути чітко прописані в українському законодавстві, щоб забезпечити баланс між правами громадян і потребами держави в умовах надзвичайних ситуацій. Розробка ефективної державної політики
в охороні здоров’я має включати врегулювання медичних практик у специфічних умовах та забезпечення прав пацієнтів навіть в умовах правових і соціальних змін. Система охорони здоров’я в Україні є не лише сферою, яка забезпечує громадське
здоров’я, але й важливою частиною соціально-економічної діяльності.
