Аннотации:
У статті досліджено роль держави в забезпеченні конкурентоспроможності закладів освіти України та її особливості у воєнний та післявоєнний період. Виявлено відсутність єдиної системної стратегії акцентованої на довгостроковому
прогнозуванні освітніх потреб та узгодженні розвитку освітньої інфраструктури відповідно до потреб економіки та ринку праці із врахуванням викликів, пов’язаних з наслідками війни в Україні, а також брак координації між державою, освітніми
закладами та ринком праці та невідповідність освітніх програм актуальним вимогам, що знижує конкурентоспроможність випускників і самих закладів освіти на світовій арені.
Досліджено стан закладів освіти у воєнний період 2024 року, виявлено значну кількість зруйнованих та пошкоджених закладів освіти у таких регіонах як Київська область, що становить 5,89% від усіх постраждалих закладів освіти, Харків-
ська – 19,02%, Чернігівська – 3,75%, Сумська – 4,61%, Дніпропетровська – 8,67%, Запорізька – 2,74%, Донецька – 12,30% та Луганська – 4,90%. Виявлено, що окрім безпосередніх наслідків воєнних дій, освітня система також зазнала негативного
впливу через скорочення фінансування, перерозподіл бюджетних ресурсів на потреби безпеки та оборони, що значно обмежило можливості для модернізації та підтримки освітніх закладів.
Досліджено низку нормативно-правових актів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності закладів освіти, зокрема виявлено ряд недоліків Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки у контексті забезпечення конкурентоспроможності закладів освіти у воєнний та післявоєнний період. Доведено, що роль держави повинна визначатися не лише регуляторною та фінансовою функціями, держава повинна виступати ключовим стратегічним партнером, забезпечуючи конкурентоспроможність освітньої системи на міжнародній арені, що потребує створення нових інструментів підтримки, які б включали як короткострокові заходи для подолання кризових ситуацій, так і довгострокове планування для відбудови й оновлення освіти в післявоєнний період.
