Abstract:
У статті з’ясовуються деякі характерні особливості поетики художнього часу і простору в ліриці Г. Лупинос. Поетична дійсність авторки нерозривно пов’язана з концептом часопростору, який є обов’язковим елементом її художнього світу. Дослідження дає підстави стверджувати, що постмодерністська структура її світогляду є однією з усталених художніх ознак поетки, котра порушує класичне уявлення про час і простір, позиціонує зразки різних темпоральностей, пропонує концепцію психологічного часопростору, який залежить від читацького сприйняття.
Культурний контекст її поезій є невіддільним від внутрішнього світу письменниці, її відчуттів, вражень, рефлексій. Важливою ознакою художнього часу в ліриці Г. Лупинос є концептуальна роль топосу природи, глибоке інтуїтивне розуміння поєднання природи та буття людини. Час і простір метафоризуються, стають окремим, самостійним образом або навіть прототипом. Істотну роль у ліриці Г. Лупинос відіграє тема пам’яті, дискурс всесильного часу. Поетка перетасовує минуле й сьогодення задля глибинного вивчення характеру ліричної героїні: перетворює
художній час на естетичний засіб – на розгорнуту темпоральну метафору.
Для її поезії характерне використання алюзій, філософських роздумів про мистецтво і його місце в житті людини, амбівалентність часових і просторових відносин, інтертекстуальна насиченість тексту, яскрава метафоричність та образність у зображенні почуттів, містичне світовідчуття. Асоційовані комбінації створюють додатковий сенс, постають засобом характеристики та психологізації її лірич-
ної героїні; вони використовуються із прагматичною метою, допомагаючи реалізувати задум поетки – справити на читача особливий художній ефект, налаштувати реципієнта на сприйняття, запускаючи механізм передбачуваних
асоціацій. Дослідження поетики художнього часу і простору в ліриці Г. Лупинос у такому аспекті сприяє збагаченню уявлень про характер творчої репрезентації часових і просторових координат у сучасній українській літературі.
