Abstract:
Статтю присвячено аналізу визнаних Україною актів міжнародних організацій і чинних міжнародних договорів України, які разом із нормативно-правовими ак-тами України складають сімейне законодавство України та містять правила по-ведінки, що стосуються обов’язків піклування та утримання у відносинах між бать-ками та дітьми. У процесі дослідження обґрунтовано думку з приводу недоречності ототожнення міжнародних договорів та міжнародно-правових актів, різновидом яких є також різноманітні акти міжнародних організацій. Встановлено, що в текстах визнаних Україною актів міжнародних організацій та чинних багатосторонніх і дво-сторонніх міжнародних договорів України здебільшого приділяється увага обов’яз-кам батьків піклуватися та утримувати дітей, ніж навпаки. Виявлено, що в чинних міжнародних договорах України поряд із батьками та дітьми учасниками пра-вовідносин піклування і утримання можуть бути й особи, які відповідають за них за законом, а також держави або організації регіональної економічної інтеграції. У зако-нодавстві України виявлено невідповідність між положеннями ч. 1 ст. 13 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. та положеннями ст. 9 Закону України «Про право-творчу діяльність» від 24 серпня 2023 р. Її сутність полягає в тому, що, відповідно до Сімейного кодексу України, частиною сімейного законодавства України є лише міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а не всі чинні міжнародні договори України, як це зазначено в Законі України «Про правотворчу діяльність». У зв’язку з цим, ч. 1 ст. 13 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р., запропоновано викласти в такій редакції: «Частиною національного сімейного законодавства України є чинні міжнародні договори України, що можуть бути використані для регулювання сімейних відносин». Викласти в іншій редакції запропоновано і ст. 9 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 р.
