Abstract:
У статті аналізуються межі кримінально-правового регулювання захисту діяльності правоохоронних органів в умовах сьогодення, їх практичних аспектів. Було встановлено, що для кримінальних правопорушень, що посягають на нормальну
діяльність правоохоронних органів, характерним є те, що такі діяння вчиняються в сфері публічного управління фізичною
особою, яка порушує нормативні приписи та законні вимоги працівника правоохоронного органу. Це свою чергу тягне за
собою порушення в тій чи іншій формі нормальної діяльність органів влади. Визначено, що при вчиненні діянь, передбачених
ст. ст. 342 (ч. 2–3), 343, 345, 347, 348, 349 КК України, шкода заподіюється встановленому законом порядку здійснення
управлінської діяльності правоохоронними органами. Аналіз норм КК України показує, що від управлінської діяльності правоохоронних органів слід відрізняти управлінську діяльність представників влади, державних та громадських діячів, членів
громадських формувань. При кваліфікації вищезазначених діянь слід виходити, що вимоги, які пред’являються працівником
правоохоронного органу до особи, є законними, та особа усвідомлює, що перешкоджання вчиняється законні діяльності працівника правоохоронного органу, який виконує функції, покладені на нього законом. Визначено, що кримінальне законодавство
містить комплекс кримінально-правових приписів, що дозволяють ефективно протидіяти незаконному перешкоджанню
діяльності правоохоронних органів, хоча низка з них не позбавлена недоліків. Серед іншого пропонується задля розв’язання
колізійності норм виключити з ч. 3 ст. 296 КК України кваліфікуючу ознаку «пов’язані з опором….», і кваліфікувати відповідні дії за умовами реальної сукупності. Зауважується, що в процесі захисту законної діяльності правоохоронних органів,
доцільно враховувати можливі випадки зловживань з боку правоохоронних органів, та розглядати такі випадки протидії
працівнику правоохоронного органу як дії в умовах обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння.
