Abstract:
Статтю присвячено межам допустимого втручання держави в діяльність релігійних організацій. Дослідження
побудовано на основі аналізу практики Європейського суду з прав людини щодо статті 9 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод. Досліджено зміст найбільш значущих рішень щодо цього права, виокремлено основні
правові висновки щодо суті порушення цього права. За результатами дослідження було визначено випадки, коли втручання держави в діяльність релігійних організацій є таким, що суперечить ст. 9 Конвенції. До таких випадків належить,
зокрема, покарання особи за те, що вона просто діяла в якості релігійного лідера групи. Встановлено, що держава не
може усувати причини релігійної напруженості шляхом усунення плюралізму. Замість цього, держава повинна забезпечувати толерантне ставлення між конкуруючими релігійними групами. Держава, як правило, не може втручатися у спір
між двома конкуруючими частинами релігійної організації щодо легальності органів управління. Обов’язком держави
є збереження нейтралітету щодо релігійних питань. Держава не може вдаватися до випадків фактичного визначення
конфесійної належності членів певної релігійної групи проти їхньої волі. Надаючи офіційний статус одній релігійній організації, держава не може одночасно позбавляти такого ж статусу іншу організацію. Процес реєстрації релігійних організацій не може бути затягнутим, а відмова в такій реєстрації не може відбуватися без вагомих об’єктивних підстав.
Держава не може вдаватися до невизнання вірувань певної групи осіб на тій підставі, що вони є «не релігійними», та дискримінувати таку групу по відношенню до інших релігійних організацій. Держава несе відповідальність за систематичне
переслідування релігійних організацій, що має ознаки адміністративної практики з боку держави. Систематизація правових висновків Суду надасть змогу врахувати її як при законотворчій, так і при правозастосовчій діяльності.
