Аннотации:
У статті досліджено окремі питання пов’язані із публічною службою, адміністративно-правовим статусом
публічного службовця. Виокремлено ключові ознаки публічних службовців, які варіюються в залежності від наукового
підходу. Головні з них: 1) їх права та обов'язки визначаються структурами, в яких вони працюють; 2) дії службовців
спрямовані на виконання завдань установи і мають офіційний характер; 3) права та обов'язки взаємопов'язані і реалізуються для досягнення службових цілей; 4) їх виконання регулюється чинним законодавством та інші. Обґрунтовано, що
поняття «посада у державній службі» та «державна посада» це не тотожні поняття. Встановлено, що у сучасному
адміністративному праві помітно виникають декілька важливих тенденцій, що свідчать про зміни наповненні юридичної природі категорії «адміністративно-правовий статус». Ці тренди відображають не лише еволюцію суспільних
відносин, але й трансформацію правосвідомості, закладаючи підґрунтя для адміністративної практики. Зазначено,
що трансформація інституту публічної служби здійснюється у трьох основних векторах: 1) робиться це акцент на
необхідності дотримання балансу між потребами держави та правами її громадян, тобто дотримання рівноваги
між публічним та приватним інтересом; 2) розвиваються правові механізми, які гарантують ефективність публічного
управління та гарантії прав публічних службовців під час проходження служби і у випадку здійснення дисциплінарного
провадження; 3) спостерігається зростаючий вплив міжнародних стандартів, які впливають на формування змісту
категорії «адміністративно-правовий статус» та її складових. З’ясовано, що комплексний підхід до розуміння адміністративно-правового статусу суб’єктів публічної служби має ключове значення для оптимізації роботи публічних
установ, оскільки він дозволяє виявити недоліки та можливості покращення, що, в свою чергу, сприяє забезпеченню
рівного доступу громадян до державних послуг. Наголошено, що систематичне дослідження правового регулювання
посадовців не лише підвищує ефективність адміністративних процесів, а й зміцнює довіру суспільства до державних
інститутів
