Abstract:
В умовах повномасштабної збройної агресії зі сторони рф проти України стали актуальними зміни у підході публічного управління щодо регулювання соціальною сферою життєдіяльності держави. У таких умовах стало зрозуміло, що
одним із найактуальніших питань задля підвищення згуртованості і консолідації українського народу під час відсічі агресії
та захисту територіальної цілісності і суверенітету України існує новий підхід до формування національно-патріотичного виховання. Варто зауважити, що така програма має не тільки порушувати питання підготовки молодого покоління,
але й бути поточним завданням для публічної адміністрації щодо поширення таких заходів й для громадян старшого віку.
У статті досліджено сучасний стан державної політики щодо поширення системи національно-патріотичного виховання
українського суспільства. У процесі реалізації мілітаризаційних процесів держава має обґрунтувати такий підхід крізь
призму соціально-колективної та індивідуальної пам’яті історичних факторів української державності, узгодити таку політику із дослідженням потенційних ризиків для населення, зокрема у суспільних відносинах між різними групами населення,
визначити сучасні базові цінності громадян, сформувати єдину стратегію поширення такої державної політики, а також
донести ризики під час захисту державності суспільству. У статті проаналізовано чинники, що зумовлюють впровадження
та розвиток національно-патріотичного виховання громадян. Система нормативно-правового чи стратегічного планування
розвитку національно-патріотичного виховання не мала ґрунтовних та ефективних положень щодо регулювання визначеного сектору державного управління. У статті доведено, що в умовах переорієнтації державної політики на мілітаризаційний тип саме національно-патріотичне виховання є провідним елементом під час побудови суспільства. Система освіти
до 2014 року майже не приділяла уваги національно-патріотичному вихованню, крім того, такі категорії як «національне»
та «патріотичне» інколи сприймались як неорадянський вимір розвитку державності. У статті досліджено причини повільного темпу поширення загального рівня національно-патріотичного виховання.
