Аннотации:
У статті розглядається еволюція теоретичних підходів та міжнародної практики державного управління щодо
запровадження системи функціонування індустріальних парків. Предметом аналізу постають теорія концентричних зон
Р. Парка та Е. Берджесса, секторальна модель Г. Хойта, економічна багатоядерна модель Ч. Гаррісом та Е. Ульманом,
а також ідеї регіонального розвитку, співвідношення «ядро – периферія» у економічному плануванні та інші. Наводяться
статистичні дані щодо розвитку індустріальних парків в деяких країнах Європи та недоліки у забезпеченні їхньої діяльності.
Відзначається роль держави в трансформації концепції індустріальних парків до ідеї еко-індустріальних парків у 1990-х
рр. під впливом наростання екологічних проблем і процесів глобалізації. Наголошується на позитивній ролі міжнародних
організацій, насамперед Організації індустріального розвитку ООН у запровадженні програм розвитку системи екоіндустріальних парків. Складна ситуація вимагає приділяти більше уваги процесу прискореного розвитку системи ІП як
під час війни так і за умов повоєнного відновлення країни. Відтак необхідна нагальна активізація системної роботи щодо
покращання законодавчої та нормативно-правової бази діяльності ІП, створення ефективних мотиваційних механізмів
з метою залучення інвесторів, пожвавлення підприємницької ініціативи стейхолдерів.
Підкреслюється нагальна потреба посилення ролі держави та державноуправлінського впливу на розвиток системи
індустріальних парків в Україні задля швидкого подолання економічних, демографічних та інших негативних наслідків війни.
Акцентується увага на необхідності творчої адаптації міжнародного досвіду функціонування різних типів індустріальних
парків у вітчизняному соціально-політичному та економічному просторі
