Аннотации:
Стаття присвячена відносно новому явищу у вітчизняному цивільному праві – фраудаторним правочинам, які
активно застосовуються українськими судами в останні п’ять років у зв’язку з набуттям чинності Кодексу України
з процедур банкрутства. Фраудаторні правочини використовуються недобросовісними боржниками з метою приховування свого майна від звернення стягнення кредиторів, завдаючи таким чином шкоду інтересам кредиторів.
Фраудаторні правочини досі не мають нормативного визначення у вітчизняному законодавстві, тому в статті
аналізуються основні законодавчі принципи, на яких будується визнання подібних правочинів, а також визначаються
їхні кваліфікуючі ознаки – на підставі наявної судової практики.
Головним чинником становлення і розвитку в українській правовій системі категорії фраудаторних правочинів на
сучасному етапі виступає судова практика, яка активно напрацьовується в першу чергу Верховним Судом, починаючи
з 2019 р. Саме тому в статті приділено значну увагу ключовим судовим рішенням щодо визнання тих або інших правочинів фраудаторними, тобто такими, шо шкодять інтересам кредитора та є недобросовісними діями з боку боржника.
В статті також аналізується випадок з адвокатської практики автора, коли постало питання щодо процесуальних сторін у справах щодо фраудаторності правочинів, і саме завдяки концепції фраудаторності вдалось обґрунтувати суду відповідне право на відновлення права власності кредитора.
Загалом же, у висновках за результатами проведеного дослідження аргументовано доводиться необхідність
нормативного визначення поняття «фраудаторний правочин» у вітчизняному законодавстві, адже судова практика,
яка збільшується з кожним роком, робить це питання вкрай актуальним для дієвого правосуддя в Україні.
