Abstract:
Наукова стаття присвячена актуальному та важливому питанню правомірності обмеження права на освіту певної категорії населення через процес мобілізації в умовах воєнного стану. Автори обґрунтовують доцільність цього дослідження з посиланням на статистичну інформацію, яка свідчить, що з початком повномасштабного військового вторгнення зросла кількість осіб чоловічої статті призовного віку, які розпочали здобувати рівень освіти, що є рівнозначним,
або є нижчим за здобутий рівень попередньої освіти. На думку авторів, така тенденція може свідчити про зловживання
своїм правом на освіту цими особами, які намагаються таким чином отримати відстрочку від військової служби.
У першій частині дослідження автори звертають увагу на сутність та важливість права на освіту, апелюють
до норм національного законодавства, а також до міжнародних документів, які гарантують кожній особі право на
освіту. При цьому автори вказують, що саме кожна особа може здобувати освіту і це серед іншого не залежить від її
віку, статі, релігійних чи інших переконань тощо.
У подальшому автори описують проблему, яка викликала жваву дискусію серед юристів, політиків та пересічних громадян. Автори розкривають сутність можливих змін, які можуть бути внесені до статті 23 Закону України
«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в аспекті позбавлення відстрочки від призову на військову службу для
певної категорії громадян.
У науковій статті здійснено ґрунтовний аналіз можливого обмеження права на освіту за допомогою використання трискладового тесту, який вироблений релевантною практикою Європейського суду з прав людини. Авторами
зазначається, що текст законопроєкту № 9672 у випадку його прийняття та набрання ним чинності може відповідати двом елементам тесту: законності та легітимній меті. З приводу ж необхідності обмеження права на освіту
в демократичному суспільстві ситуація є складнішою. У науковій статті зазначається, що запропоноване обмеження
не відповідає пропорційності як умові останнього елементу трискладового тесту, адже досягти легітимної мети
є можливим за допомогою більш індивідуалізованих заходів. Для їх втілення є необхідним посилення контролю за якістю
надання освіти навчальними закладами та за відрахуванням осіб, які не виконують навчальний план.
