Короткий опис (реферат):
Стаття присвячена аналізу чинного законодавства та практичного досвіду застосування медіації та мирової
угоди, їх ознак та правової природи, співвідношення в контексті ефективності використання, вивчення проблем, які
виникають на практиці та пошуку шляхів їх вирішення.
Встановлено, що процедура медіації має значні переваги порівняно із традиційним судовим розглядом справ. Цей
інструмент є конфіденційним, економить час і кошти сторін, зберігає їхні взаємини і не накладає обмежень на можливість досягнення взаємовигідного рішення тощо. Незважаючи на ці переваги, медіація залишається недостатньо
використовуваною в українському суспільстві. Необхідним є надання подальшого поштовху її розвитку, популяризації
з метою підвищення рівня розуміння цієї процедури серед населення. Важливим є розроблення певних комунікаційних
стратегій щодо медіації та представлення їх суспільству.
Зазначено, що мирова угода та угода за результатами медіації не є тотожними поняттями. Принципова різниця полягає в тому, що мирова угода: може бути укладена в рамках відкритого судового провадження; має стосуватися лише прав та обов’язків сторін судового процесу; може бути оформлена за результатами вирішення правового
спору; вихід за межі предмета судового спору допускається лише за певних умов; затверджується ухвалою суду, яка
є виконавчим документом; суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди.
Зроблено висновок, що у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про її затвердження може
бути подата для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Зазначено, що внаслідок порівняння медіаційної і мирової угоди однією з основних відмінностей цих угод є те, що
остання потребує затвердження її судом.
