Abstract:
У статті розглядаються теоретичні та практичні проблеми протидії перешкоджанню діяльності сторін
кримінального провадження. Вказується, що аналіз державної статистики та судової практики дозволив підсумувати, що, здебільшого, формою протидії досудовому розслідуванню є вчинення активних дій, спрямованих на введення
органів досудового розслідування та суду в оману. Більша частина таких заходів реалізується зовнішніми суб’єктами
та не є процесуально передбаченими (тобто така протидія не зумовлена прогалинами у кримінальному процесуальному законодавстві). Водночас процесуальні прогалини також зустрічаються серед способів впливу на нормальний
процес доказування та використовуються, здебільшого, зацікавленими сторонами та іншими учасниками кримінального провадження. Зазначається, що протидія процесу досудового розслідування може вчинятись як тими особами,
які мають безпосереднє відношення до кримінального провадження, так і зовнішніми суб’єктами. Перший випадок
є більш суспільно небезпечним у зв’язку із тим, що незаконний вплив на розслідування може бути реалізований шляхом
формального створення умов (процесуально передбачених), які ускладнюють, унеможливлюють або затягують встановлення істини у справі. Підсумовується, що під протидією нормальному перебігу досудового розслідування кримінальних правопорушень необхідно розуміти сукупність процесуальних та непроцесуальних дій сторін та інших учасників
кримінального провадження, а також осіб, зацікавлених у його конкретних результатах, які спрямовані на порушення
загальних засад кримінального провадження, дестабілізацію процесуального порядку встановлення істини у кримінальному провадженні шляхом створення штучних умов, які ускладнюють та/або унеможливлюють реалізацію завдань,
покладених на кримінальне процесуальне законодавство.
