Abstract:
У статті досліджено формування та реалізацію державної політики національної пам’яті Литовської Республіки
щодо подолання радянського окупаційного минулого в перше десятиліття після відновлення незалежності (1990–2000 рр.).
Проведено аналіз законодавчих та нормативних актів вищих органів влади Литовської Республіки, що дозволило визначити
правову оцінку діяльності радянського окупаційного режиму як геноцид литовського народу, а також простежити основні
напрями подолання радянського окупаційного минулого. Зокрема, розкрито процеси люстрації, що розпочались у литовському
суспільстві відразу після відновлення незалежності. Також було досліджено питання встановлення правового статусу
жертв геноциду та учасників руху опору й борців за незалежність Литовської Республіки в період 1940–1990 рр., відновлення
їх прав і свобод, увічнення пам’яті, соціального забезпечення тощо. Однією з важливих складових державної політики щодо
подолання радянського окупаційного минулого було забезпечення збереженості архівів Комітету державної безпеки та інших
органів влади СРСР, що діяли на території Литви, а також врегулювання доступу до документів цих архівів, їх використання
та дослідження. Провідною інституцією, що забезпечує реалізацію державної політики національної пам’яті в Литовській
Республіці є Центр дослідження геноциду та опору населення Литви, а тому в статті приділено увагу його створенню
та становленню, здійсненню управління, структурі, функціональним повноваженням, нормативному забезпеченню діяльності тощо. Також висвітлено питання політики держави щодо створення Меморіального комплексу Тускуленського парку
скорботи у м. Вільнюсі як загальнонаціонального «місця пам’яті» литовського народу. Зроблено висновки щодо результатів
реалізації державної політики національної пам’яті щодо подолання радянського окупаційного режиму в перше десятиліття
після відновлення незалежності Литовської Республіки.
