Аннотации:
У статті зазначено, що пандемія COVID-19 та її наслідки висувають нові вимоги до національної системи охорони здоров’я, що переживає період скорочення державної інфраструктури, дефіциту кадрів та вибухової комерціалізації. COVID19 був і є гострою суспільною проблемою, що вимагає уваги не лише до таких «забутих» аспектів суспільного здоров’я, як управління в надзвичайній ситуації, а й епідемічну готовність та постепідемічне відновлення. В цілому, сьогодні не існує консенсусу щодо того, що пандемія, в порівнянні з попередніми інфекційними спалахами, заскочила багато країн, як із сильними,
так і зі слабкими системами охорони здоров’я зненацька.
Встановлено, що при різновекторності державної соціально-гуманітарної політики формується така система охорони здоров’я, можливості якої визначаються переважно розміром витрат на громадське здоров’я. Коли пандемія COVID-19 увірвалася в суспільне життя, у системах громадського здоров’я, насамперед спочатку були поширені заходи, які використовувалися для боротьби з важким респіраторним синдромом, включаючи виявлення випадків захворювання на основі симптомів та подальше тестування для ізоляції та карантину. Проаналізовано, що у зв’язку з поширенням пандемієї COVID-19 у системі охорони здоров’я громадян були сформовано значні інвестиції, реалізовано зусилля влади всіх рівнів, керівників та представників усіх галузей для підвищення здатності долати надзвичайні ситуації, що загрожують суспільному благополуччю. Раптовий спалах вірусної пандемії показав не
тільки усю крихкість, але й непередбачуваність результатів роботи систем охорони здоров’я різних країн, що відрізняються за рівнем фінансування та розвитку. Під час першої хвилі пандемії було підготовлено методичні рекомендації щодо профілактики, діагностики та лікування інфекції COVID-19 .
