Abstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу правових форм роботи ПАРЄ у сфері перехідного правосуддя. З’ясовано, що участь ПАРЄ у процесах перехідного правосуддя відбувається через призму захисту прав людини. Встановлено, що відсутність права ухвалення юридично обов’язкових рішень знижує потенціал ПАРЄ на перехідних етапах розвитку держав, адже усі зусилля зтикається з внутрішньою протидією з боку політичних еліт та перехідних урядів. Доведено, що у своїх документах ПАРЄ акцентує увагу на наступних положеннях постконфліктного розвитку: 1) боротьба з корупцією, організованою злочинністю, відмиванням грошей і торгівлею людьми; 2) демократизація та фінансування політичних партій; 3) незалежність та ефективність судової влади; 4) кримінальне переслідування винних та захист жертв конфлікту; 5) повернення та реінтеграція переміщених осіб; 6) впровадження антидискримінаційного законодавства; 7) врегулювання невирішених прикордонних суперечок; 8) розбудова громадянського суспільства; 8) імплементація європейських практик мирного врегулювання суперечок. Зазначено, що ПАРЄ приймає активну участь у реалізації стратегій постконфліктного розвитку країн світу в рамках реалізації наступних правових форм роботи: розбудова діалогу, посередництво та представництво, сприяння у реалізації інституційних реформ. Обгрунтовано, що означені правові форми розглядаються як інструменти захисту прав людини та відновлення верховенства права в постконфліктних державах. Відзначено, що особливу роль ПАРЄ відіграє у формуванні ЄСПЛ, робота якого вкрай необхідна в контексті гарантування жертвам конфлікту права на сатисфакцію. Систематизовано наступні недоліки роботи ПАРЄ на перехідних етапах: політизованість процесів моніторингу та контролю за сферою прав людини, обмеженість впливу на сторін конфлікту, відсутність можливості ухвалення юридично обов’язкових рішень.
