Abstract:
У статті здійснено комплексний аналіз міжнародно-правового статусу окремих європейських інституцій, які залучаються до реалізації концепції перехідного правосуддя. Автор наголошує, що актуальність цієї теми обумовлена тим, що міжнародно-правовий статус означених суб’єктів майже не досліджується, що не дозволяє сформувати уявлення про можливості використання означеного потенціалу на етапі перехідних процесів. Автор виділяє наступні особливості міжнародно-правового статусу ЄСПЛ у розрізі
реалізації перехідних процесів: 1) мета створення суду відповідає завданням перехідного правосуддя, зокрема в центрі є питання припинення системних порушень прав людини; 2) рішення ЄСПЛ ухвалюються на наднаціональному рівні та у подальшому, а виконуються національними інституціями, що вказує на транснаціональний характер судочинства в рамках перехідного правосуддя; 3) практика ЄСПЛ, як і окремі напрямки перехідного правосуддя, спрямована на захист прав жертв, які на постконфліктному етапі потребують додаткових гарантій. Відзначено, що наднаціональне управління сферою правового захисту біженців та переміщених осіб є вкрай важливим, адже мова йде про залучення третьої сторони для допомоги жертвам конфлікту. У таких умовах централізована політика управління дозволяє сформувати єдині стандарти надання колективного тимчасового захисту біженцям. Автор зазначає, що мандат FRA утворюється такими правовими формами, як моніторинг та спостереження, з огляду на це, результати моніторингової діяльності FRA можуть бути основою стратегії перехідного правосуддя, адже вони демонструють характер та системність порушення основоположних
прав людини, які стали причинами соціальних потрясінь. Автор доходить висновку, що будучи функціонально обмеженими, досліджені європейські інституції реалізують лише частину свого мандату та цілковито залежні від ключових інституцій ЄС. Акцентовано увагу на тому, що подібна ситуація є наслідком політизованості правових форм роботи ЄС у сфері перехідного правосуддя.
