Abstract:
У статті автор здійснює комплексний аналіз міжнародно-правових форм роботи європейських інституцій у сфері перехідного правосуддя. В рамках цієї статті досліджені наступні правові форми роботи ЄС у сфері перехідного правосуддя: посередництво, розбудова діалогу, представництво, участь в реалізації інституційних реформ. Автор зазначає, що реалізація стратегій перехідного правосуддя вимагає залучення міжнародної спільноти, зокрема на регіональному рівні зростає роль ЄС, правові форми роботи якого повинні відповідати принципам перехідного правосуддя. Аргументовано, що європейські інституції концентруються на роботі на містах, яка передбачає безпосередній контакт зі сторонами конфлікту. Внаслідок цього, правові форми роботи ЄС у сфері перехідного правосуддя стають більш залежними від національного контексту. Наголошено, що реалізація правових форм у сфері перехідного правосуддя залежить не тільки від волі ЄС, а визначається національним контекстом, в рамках якого
ключовим фактором є позиція сторін конфлікту. Автор припускає, що проаналізовані правові форми роботи мають подвійну природу, яка складається з міжнародно-правового та національного аспектів, з домінуванням останнього. Автор доходить висновку, що національний аспект зумовлює ефективність реалізації цих правових форм, адже в рамках ЄС відсутні засоби належного впливу на сторін конфлікту. Доведено функціональну залежність правових форм роботи європейських інституцій у сфері перехідного правосуддя від зовнішніх чинників, які характеризують постконфліктні процеси в державі. Автор статті застерігає, що застосування досліджених правових форм вимагає врахування того, що в рамках ЄС процеси перехідного правосуддя супроводжуються значною фрагментацією. Встановлено, що означена фрагментація негативно впливає на ефективність перехідних процесів, а також є наслідком зайвої політизованості сфери миробудування та неможливості її відмежування від євроінтеграційних
прагнень постконфліктних держав.
