Abstract:
У статті автор здійснив комплексний аналіз міжнародно-правових актів у сфері прав людини, як базису для формування механізмів перехідного правосуддя. Актуальність теми обумовлена тим, що реалізація механізмів перехідного правосуддя в Україні вимагає наукового осмислення основних засад та категорій моделі перехідного правосуддя. Доведено, що застосування моделі перехідного правосуддя здебільшого є об’єктивним процесом, який обумовлений нездатністю влади та суспільства до конструктивного діалогу задля примирення і сталого розвитку. Автор встановив, що причини нездатності чи небажання створення перехідної справедливості для різних сторін конфлікту можуть відрізнятися. При цьому, применшення ролі національних політико-правових порядків, представляє собою часткове обмеження суверенітету держави, яке обумовлене нездатністю таких порядків ефективно захищати права людини. Встановлено, що модель перехідного правосуддя є гармонійним поєднанням окремих елементів: договірних засад забезпечення і захисту прав людини, економічних інтересів окремих сторін на постконфліктному чи поставторитарному етапі розвитку, а також політичної доцільності суспільного переходу. З’ясовано, що сукупність цих елементів, повністю корелюється з ідеєю «живого права», оскільки модель перехідного правосуддя є достатньо динамічним міжнародно-правовим інструментом, що обумовлено гнучкістю і здатністю пристосування до національних контекстів. Автор доходить висновку, що модель перехідного правосуддя цілком можна назвати односторонньою, тобто
унілатералізською, що також має об’єктивне підгрунтя: необхідність припинення порушень прав людини, надання відповідного захисту жертвам конфлікту, а також покарання винних осіб. Акцентовано увагу на тому, що застосування механізмів перехідного правосуддя слід розглядати у якості міжнародних
зобов’язань держави, які мають як договірну (ратифікація міжнародно-правових актів у сфері прав людини), так і позадоговірну природу. При чому останнім часом позадоговірна природа стає майже рівноправною з договірною, що пов’язане об’єктивною необхідністю розбудови миру і безпеки задля спільного існування в цивілізованому світі. Обгрунтовано, що рушійною силою у процесах перехідного правосуддя виступає рівень захисту прав людини, який виконує роль індикатора суспільних процесів та демонструє стан суспільного переходу.
