Короткий опис (реферат):
У статті досліджено особливості становлення моделі перехідного правосуддя на сучасному етапі
розвитку міжнародного права. Актуальність теми, яку обрав автор, обумовлена відсутністю належного наукового обгрунтування механізмів перехідного правосуддя в Україні та цілісного бачення цієї концепції. Як наслідок, в державі спостерігається гальмування процесу розбудови політики перехідного періоду, яка є фундаментом сталого розвитку у майбутньому. З огляду на це, автор в цій статті здійснює
історико-правовий аналіз розвитку моделі перехідного правосуддя в сучасному міжнародному праві. З’ясовано, що сучасний етап розвитку моделі перехідного правосуддя має достатньо важливе значення для формування механізмів подолання наслідків соціальних потрясінь. Це стало можливим завдяки усвідомленню необхідності комплексного застосування усіх інструментів перехідного правосуддя, що
забезпечить необхідний результат. Автор відзначає активізацію процесу нормотворчості, тобто створення відповідних міжнародно-правових джерел перехідного правосуддя, на основі яких застосовується означена модель. Автор припускає, що застосування моделі перехідного правосуддя
відбувається в рамках двох основних рівнів: міжнародного і національного, які є взаємозалежними та взаємообумовленими. Акцентовано увагу на значному потенціалі моделі перехідного правосуддя, яка передбачає поєднання процесів примирення на двох вказаних рівнях. Аргументовано, що особливістю сучасного розвитку механізмів перехідного правосуддя є переосмислення ролі інститутів громадянського суспільства у процесі примирення та покарання винних (створення громадянських трибуналів та комісій,
які забезпечують налагодження конструктивного діалогу).
Автор звертає увагу на суттєве розширення функціональних можливостей механізмів перехідного правосуддя, які стають більш уніфікованими та здатними пристосовуватися до умов кожного окремого національного контексту.
Доведено, що характерною відмінністю сучасного етапу розвитку моделі перехідного періоду є розширення передумов її застосування, що відображає паралельний розвиток поставторитарної складової перехідного правосуддя, яка поряд з постконфліктною починає домінувати. Автор
доходить висновку, що на сучасному етапі розвитку перед теоретиками і практиками постало питання суспільного призначення моделі перехідного правосуддя, від вирішення якого напряму залежало змістовне наповнення напрямків і принципів останньої.
