Abstract:
Наукова стаття присвячена висвітленню поняття та видів гарантій забезпечення законності надання публічних послуг в Україні. У структурі юридичних гарантій законності існують два елементи – правові
норми та діяльність суб’єктів. Так, норма права встановлює для суб’єкта правовідносин конкретні обов’язки, виконання яких (тобто діяльність цього суб’єкта) забезпечуватиме реалізацію прав іншого суб’єкта. Закон же, у свою чергу, виступає юридичною підставою правової діяльності, а юридична
діяльність є засобом виконання закону. До спеціальних гарантій належать правові (юридичні) гарантії законності – специфічні юридичні засоби та внутрішні юридичні механізми, що є реальним втіленням законності в правовій сфері. До юридичних гарантій законності можна віднести: повноту й ефективність юридичних норм; високий рівень контролю та нагляду за реалізацією законності; якісну діяльність
компетентних органів влади із забезпечення законності; вдосконалення і покращення юридичної практики; ефективність заходів юридичної відповідальності. Спеціальні юридичні гарантії можна
класифікувати на такі групи: а) загальноправові гарантії (розвиненість правової системи в цілому; повнота та несуперечність законодавства; наявність розвинутої юридичної техніки та юридичної процедури; певний рівень правової культури суспільства); б) - організаційно-правові гарантії (діяльність законодавчої, виконавчої, судової влади та Президента як гаранта Конституції України, а також органів спеціального призначення як гаранта ефективності законів та створення умов для їх реалізації та захисту); в) процесуальні гарантії (наявність ефективних засобів державного примусу; презумпція невинуватості; рівність правового статусу; невідчужуваність прав та обов’язків суб’єктів; нормативно визначений принцип невідворотності покарання за порушення Закону). До видів гарантій забезпечення законності надання публічних послуг в Україні віднесено: а) оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації з надання публічних послуг у судовому порядку (адміністративне судочинство); б) контроль за діяльністю суб’єктів публічної адміністрації щодо надання публічних послуг; г) звернення фізичних осіб (громадян та осіб без громадянства) відповідно до закону України «Про
звернення громадян»; д) притягнення до відповідальності публічних службовців за відмову в наданні певного виду публічної послуги.
