Abstract:
У статті, виходячи з положень Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Союзу 2019/1937, виділені недоліки вітчизняного законодавства щодо регулювання питань функціонування інституту викривачів корупції. До таких недоліків віднесено: дещо різні та досить вузькі тлумачення поняття "викривач" у Законі України "Про запобігання корупції", кримінальному та адміністративному законодавстві; недостатній рівень
ефективності, зручності та безпеки механізмів прийняття й опрацювання повідомлень викривачів корупції; недоліки механізмів захисту викривачів від переслідувань та розкриття інформації про них; слабку дієвість законодавчих положень щодо винагороди викривачам; обмеженість санкцій щодо фізичних та юридичних осіб, які переслідують викривачів; неврегульованість відповідальності за зловживання імунітетом викривача; відсутність захисту від завідомо неправдивих повідомлень.
Виходячи з виявлених недоліків, визначені наступні основні напрями розвитку інституту викривачів корупції в контексті європейської інтеграції України:
– розширення кола осіб, які можуть отримати статус та гарантії захисту викривача, зміна підходу щодо винагородження викривачів;
– розвиток механізмів прийняття і опрацювання повідомлень викривачів, зокрема, через Єдиний портал повідомлень викривачів та особисті зустрічі з ними відповідальних посадових осіб, удосконалення процедур розслідування повідомлень про корупційні злочини;
– доповнення Закону України "Про запобігання корупції" спеціальною статтею "Заборона переслідування викривача", запровадження кримінальної або адміністративної відповідальності за усі форми переслідування викривача та відповідні погрози;
– унормування заходів з відповідальності за зловживання імунітетом викривача та попередження такого;
– розвиток механізмів захисту осіб, які постраждали від неправдивих повідомлень;
– прийняття у перспективі спеціального закону для комплексного регулювання питань діяльності інституту викривачів.
Досліджено також важливість формування антикорупційної культури як складової культури суспільства. Це потребує зміни світоглядних установок у суспільстві за допомогою широкого комплексу заходів, розрахованих на досить тривалий час з урахуванням вітчизняної специфіки.
