Аннотации:
У статті дістали подальшого розвитку підходи до розширеного відтворення інтелектуального капіталу в Україні порівняно з досвідом європейських країн як пріоритетного елементу системних перетворень, орієнтованих на становлення економіки знань на підставі алгоритму утворення креативного компонента людського чинника у публічному управлінні, що домінує в умовах прискорення постіндустріальних перетворень: збільшення знань – здобуття виняткових компетенцій – формування інтелектуального капіталу; формування методологічного підходу до дослідження відтворення інтелектуального капіталу в секторі публічного управління вищою освітою на засадах синергетичної парадигми сучасної науки, підкріплюючи пізнавальний потенціал базового для заявленої проблеми системного підходу ресурсами низки напрямів досліджень, спрямованих на вивчення феноменів освітніх послуг; інноваційного відтворення.
Отримане збільшення наукового знання з урахуванням досвіду європейських країн включає такі елементи. Введено поняття та розкрито зміст якісно збагачуючого способу відтворення інтелектуального капіталу (інтенсивний розвиток взаємопов’язаної сукупності виняткових компетенцій, персоніфікованих в особистості власника цього капіталу; такий розвиток стратегічно орієнтований на розгортання якісно нових творчих можливостей, спрямований на поглиблення відносин інтелектуального капіталу, підвищення його суспільної оцінки); обґрунтовано методологічний підхід до дослідження процесу
відтворення інтелектуального капіталу в секторі публічного управління вищою освітою (пізнавальні можливості основоположного для цієї проблеми системного підходу підкріплені додатковими евристичними можливостями інституційного підходу, з використанням ключових положень теорії відтворення, теорії інтелектуального капіталу, теорії економіки знань); встановлені специфічні показники відтворення інтелектуального капіталу у секторі публічного управління вищою освітою (дефіцит спеціальної інфраструктури цього процесу; розмивання ресурсів відтворення інтелектуального капіталу у процесі фінансування вищої освіти; неадекватність портфеля освітніх технологій потребам відтворення інтелектуального капіталу; дезінтеграція освітньої та наукової гілок діяльності організацій зазначеного сектору; непривабливість відтворення інтелектуального капіталу у зазначеному секторі для приватних інвесторів).
