Аннотации:
Після розпаду СРСР пропаганда як ганебний спадок радянського минулого ще деякий час існувала в Україні, надаючи можливість державним та місцевим (комунальним) органам влади монополізувати контроль над засобами масової інформації та певним чином над творчою діяльністю журналіста. Виникала реальна загроза для свободи слова, порушували право людини на інформацію.
За таких умов реформування українських друкованих ЗМІ та приведення їх роботи у відповідність до європейських стандартів у галузі свободи слова набуло особливої актуальності вже одразу після набуття Україною незалежності.
У статті констатовано, що зарубіжний (польський) досвід напрацював достатній інструментарій для формування широкого медіапростору, де як центральним, так і регіональним медіа створено сприятливі умови для реалізації принципів свободи слова та плюралізму думок, дотримання журналістських стандартів та етичних норм, а також мінімізації політичного впливу.
Підкреслено, що приклад провідних західних демократій демонструє практики впровадження ефективних механізмів існування громадських мовників як на регіональному, так національному рівнях.
У статті проаналізовано передумови, перебіг та результати роздержавлення українських друкованих ЗМІ.
Визначено результати і помилки реформування, суспільний резонанс, пов’язаний із ним із посиланням на офіційні та громадські джерела, думки фахівців та журналістів-практиків.
Наведено польський досвід роздержавлення ЗМІ як найбільш вдалий у європейському медійному середовищі.
Сформульовано рекомендації щодо створення ефективної моделі газети з урахуванням європейського (польського) досвіду. Автором запропоновано власну модель регіональної газети, яка, на його думку, відповідала б журналістським нормам і стандартам, закладеним теоретиками у концепцію основних
функцій журналістики, а також відповідала б потребам сьогодення.
