Аннотации:
Статтю присвячено актуальним питанням стійкості політичних систем світу. Політична система є однією з основних категорій політичної науки, основою для аналізу й розвитку політичних теорій, ядром політики. Авторами наведено декілька сутнісних понять політичної системи з позицій різних наукових шкіл, традиційну структуру політичної системи суспільства, її функції й чинники впливу.
Виявлено, що політична система постійно зазнає впливу різноманітних чинників, які прямо чи опосередковано впливають на її стійкість, причому цей вплив має асиметричний, нерівномірний і різноспрямований характер.
В Україні також функціонування політичної системи має низьку соціально-політичну ефективність, пов’язані із цим проблеми потребують нагального вирішення. З огляду на це, особливу увагу приділено питанням вирішення проблеми стійкості політичної системи.
Розглянуто потенційно ефективні регулятори стійкості політичної системи, частково апробовані в деяких країнах: демократизацію центрального уряду, розвиток участі суспільства у виборчому процесі, суверенізацію засобів масової інформації, самоврядування тощо. Серед них найбільш дієвими для України в соціально-політичних умовах, що склалися сьогодні, є такі: боротьба з корупцією, способи й методи оптимізації законодавчого процесу, технології політичного управління.
З’ясовано, що найбільш дієвим може стати механізм зворотного зв’язку. Наявність зворотного зв’язку – об’єктивна умова існування будь-якого саморегульованого утворення. Умовою його якісного функціонування є наявність виразних політичних цілей і здатність коригувати свої цілі, декларації й дії, з огляду на зворотний зв’язок можливі зміни в системі. Спираючись на викладене, визначено, що для ефективного функціонування політичної системи необхідні узаконені громадські організації різного масштабу, оперативності й напрямів, які повинні бути визнані державною владою та наділені виконавчими повноваженнями для тиску на владу.
