Аннотации:
Статтю присвячено вивченню трансформації зовнішньої політики й дослідженню міжнародних зв’язків Європейського Союзу в сучасних умовах. Актуальність дослідження полягає в тому, що воно зосереджене на аналізі інституційної та політико-правової архітектури зовнішньої політики Європейського союзу в тому вигляді, як вона складається на практиці з 2010 р.
Мета статті полягає у вивченні трансформації зовнішньої політики й дослідженні міжнародних зв’язків Європейського Союзу в сучасних умовах. Для розв’язання поставлених завдань використано загальнонаукові й спеціальні методи й прийоми пізнання – системний і компаративний підходи, – що дозволяють здійснювати всебічний аналіз особливостей розвитку процесів у рамках діяльності інтеграційних об’єднань з урахуванням факторів впливу й обставин.
У статті підкреслено, що немає жодної іншої міжнародної організації у світі, в якій на різних рівнях управління взаємодіяло б стільки гравців, як в Європейському Союзі, внаслідок чого й процес прийняття зовнішньополітичних рішень в Європейському Союзі відрізняється великою складністю. Саме тому на міжнародному рівні Євросоюз спілкується трьома різними способами: міжурядовим, за допомогою наднаціональних інститутів, через окремих держав-членів.
Автори відзначають, що термін «міжнародні відносини Європейського Союзу» тривалий час мав специфічний сенс, що містив зовнішню торгівлю, допомогу третім країнам і ряд інших розрізнених галузевих «низьких» сфер міжнародної діяльності Європейської комісії, які пізніше стали протиставляти «високому» виміру зовнішньої політики. У статті простежено шлях від зародження Європейського політичного співробітництва, що спочатку мало неформальну основу, до його формалізації в статті 30 Єдиного європейського акту 1986 р. Таке співробітництво отримало найменування Спільної зовнішньої політики й політики безпеки в Маастрихтському договорі 1992 р., що заснував Європейський союз.
У центрі уваги авторів статті – спроба об’єднати в одну систему Спільну зовнішню політику й політику безпеки й всі економічні напрями зовнішньої політики Європейського Союзу, що знайшло своє відбиття в Лісабонському договорі 2007 р. Внаслідок інституційних змін у зовнішній політиці Європейського Союзу після набуття чинності Лісабонського договору, в тому числі з огляду на започаткування Європейської служби зовнішньополітичних дій, були створені певні умови для його послідовніших і дієвіших кроків на міжнародній арені.
