Abstract:
У статті досліджено адміністративне судочинство з позиції процедури та порядку судового контролю дотримання правомірності, законності та обґрунтованості здійснення публічною адміністрацією, її посадовими чи службовими особами належних їм за законодавством розпорядчих, сприяючих, забезпечувальних і сервісних публічно-владних повноважень. Наведено теоретичне узагальнення адміністративного судочинства як форми позитивного здійснення
правосуддя, яка полягає у всебічному, повному, об’єктивному розгляді та вирішенні адміністративними судами публічно-правових спорів в стадійному порядку, визначеному законом.
Наголошено, що судова діяльність належить до процесуальних сфер життєдіяльності, де винятково важливо не тільки те, що робиться, а й те, який порядок здійснюваних дій. Формалізація, повторюваність, фіксованість, хронологічність, циклічність, строга послідовність операцій, опосередкований характер системних зв’язків і відношень, що виникають між різними стадіями оформлення результатів у відповідних процесуальних документах, наочно розкривають конструктивність судової процедури, її архітектоніку, іманентні якісні ознаки.
Зауважено, що адміністративному судочинству як організаційно-правовій формі здійснення розгляду і вирішення адміністративних справ властива чітка й всебічна регламентація. Характеризуючи архітектоніку адміністративного судочинства, узагальнено її іманентні якісні ознаки: розгортання у вигляді послідовних, регламентованих, визначених єдиною правовою метою дій – відносно відокремлених одна від одної стадій; забезпечення системою правил юридичної техніки; оформлення результатів у відповідних судових рішеннях – постановах та ухвалах.
